Cпілкування з майже дорослими дітьми

1. Розмовляти

Як би дивно це не звучало, але для контакту з дітьми необхідно спілкуватися. На найрізноманітніші теми, і чим більше таких тем ви знайдете — тим краще. Дехто скаже: «Різниця у віці, в нас різні інтереси, тому немає про що говорити…» Це неправда! Батьки — найрідніші люди, і завжди знайдуться теми, які хочеться обговорити, проте не завжди вистачить сміливості чи часу.

2.Цікавитися

Перепрошую за тавтологію, але поцікавтеся, що цікавить вашу дитину, чим вона займається, захоплюється, про що мріє, чим живе. Поцікавтеся щиро — і прийміть всі відповіді свого чада. Навіть якщо ви впевнені, що деякі деталі мали б виглядати по-іншому, — залиште їх без коментарів, адже вони створені вашою дитиною, і єдине, чого вона чекає від вас, — це схвалення та підтримки. Звичайно, інколи хочеться, щоб усе було ідеально, проте для цього слід використовувати рекомендації, але в жодному разі не критику.

3.Чути

Слухати і чути, як-то кажуть, — дві великі різниці. Вміння «чути» передбачає не лише слухання, а й переробку отриманої інформації, її запам’ятовування й реагування на неї.

4. Довіряти

У такому віці їм уже під силу (зрештою, й пора) не лише розпоряджатися коштами, а й самостійно виконувати чимало побутових, навчальних та інших обов’язків, відповідно, вони не потребують, а інколи й протестують проти контролю збоку. Так, корисний вислів: «Довіряй, але перевіряй». Проте зверніть увагу, перше слово в цьому висловлюванні— «довіряй».

5. Приділяти час

Спільне проведення часу — це одна з п’яти універсальних мов любові, разом з: висловленням любові, подарунками, мовою тіла і діяльністю (заради стосунків чи іншої людини). Якісне проведення часу разом — це як зустріч із друзями: цікаво, корисно і потім багато приємних спогадів. Подружіться зі своїми дітьми — і ви знайдете не лише хороших друзів, підтримку та любов, а й море задоволення.

Як зрозуміти, що вашу дитину залякують у школі

Залякування – це агресивна поведінка дітей, яка розцінюється як умисна і являє собою дисбаланс влади або сили. Як правило, залякування неодноразово повторюється протягом певного періоду. Залякування може мати різні форми, такі як штовхання та/або удари (фізичне залякування); передражнювання або обзивання (словесне залякування); залякування за допомогою жестів або соціального відчуження (невербальне залякування або емоційне залякування); надсилання образливих повідомлень телефоном або електронною поштою (кіберзалякування).

Більшість дітей, особливо хлопчики і діти старшого віку, скоріше за все не стануть розповідати батькам або дорослим про те, що у школі їх хтось залякує, тому дуже важливо проявити пильність за наявності можливих ознак залякування. Далі представлено кілька порад, що дозволяють розпізнати їх і припинити.

Попереджувальні ознаки

Можливі ознаки того, що вашу дитину залякують, такі:

  • дитина приходить додому з порваними, пошкодженими або відсутніми шматками одягу, підручників чи інших речей;
  • має нез’ясовні порізи, удари й подряпини;
  • має дуже обмежене коло друзів, з якими проводить час;
  • боїться ходити у школу пішки або їздити на шкільному автобусі та брати участь у різних заходах з однолітками;
  • обирає довгий «нелогічний» маршрут, ідучи в/зі школи;
  • утратила інтерес до шкільної роботи або без всяких причин раптом виконує її погано;
  • коли приходить додому, виглядає сумною, пригніченою, зі сльозами на очах;
  • часто скаржиться на головні болі, болі у шлунку або інші тілесні недуги;
  • погано спить або бачить тривожні, кошмарні сни;
  • проявляє тривогу й занепокоєння, а також страждає від низької самооцінки;
  • утратила апетит.

Що робити, якщо ви підозрюєте, що вашу дитину залякують?

Якщо ваша дитина проявляє будь-яку з перерахованих вище ознак, це не обов’язково свідчить про те, що її залякують, але це можливість, яку слід використовувати, щоб у всьому розібратись.

Що ви повинні зробити? Щоб зібрати потрібну інформацію, поговоріть зі своєю дитиною і персоналом школи.

Розкажіть своїй дитині, що ви стурбовані й дуже хотіли б допомогти. Ось деякі запитання, які сприяють розвитку діалогу.

Прямі запитання: «Я турбуюся про тебе. Чи є якісь діти у школі, які, можливо, чіпляються до тебе чи кривдять тебе?», «Чи є якісь діти в школі, які дражнять тебе, хоч і не дуже сильно?», «Чи є якісь діти у школі, які навмисне пропускають або не пропускають тебе в коридорі, залишають у класі або виганяють з нього?».

Більш тонкі запитання: «Чи є в тебе особливо вірні друзі? Хто вони? Як ви з ними проводите час?», «З ким ти сидиш під час обідньої перерви й у шкільному автобусі?», «Чи є у школі якісь діти, які тобі дуже не подобаються? За що ти їх не любиш? Вони коли-небудь відбирали в тебе якісь речі?».

Щоби поговорити з учителем вашої дитини, зателефонуйте йому або призначте зустріч. Під час спілкування з вами йому буде легше зрозуміти суть відносин вашої дитини з іншими однолітками у школі. Розділіть з учителем своє занепокоєння про вашого сина чи дочку і поставте йому такі запитання: «Як моя дитина спілкується з іншими учнями у класі?», «З ким він/вона проводить вільний час?», «Чи помітили ви чи, можливо, припускаєте, що мою дитину залякують інші учні?».

Перерахуйте приклади того, як дитину можна залякати, щоби бути впевненим, що вчитель не зосередився тільки на якомусь одному виді залякування (наприклад, тільки на такому, як фізичне залякування).

Попросіть учителя, щоб він переговорив з іншими дорослими, які контактують з вашою дитиною у школі (з учителями музики та фізкультури або водієм автобуса), щоб дізнатися, чи бачили вони учнів, які залякують вашу дитину.

Якщо ви не хочете розмовляти з учителем або не задоволені розмовою з ним, домовтеся про зустріч з методистом чи представником адміністрації школи і вже з ними детально обговоріть усі проблеми.

Якщо ви отримали інформацію від своєї дитини або персоналу школи, яка дає вам підстави вважати, що сина чи дочку дійсно залякують, негайно зробіть висновки. Залякування може мати для дитини серйозні наслідки.

Якщо ж після розмови з вашою дитиною і персоналом школи ви зняли всі підозри в тому, що її хтось залякував, проявіть пильність до інших можливих проблем, бо деякі попереджуючі ознаки, описані вище (наприклад, депресивний настрій, соціальна ізоляція та втрата інтересу до школи) можуть бути ознаками інших серйозних проблем. Буде краще, якщо ви поділитеся своїми сумнівами із психологом школи.

Якщо:

Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;• Дитину висміюють, вона стає замкнутою;• Дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;• Дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;• Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;• Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;• Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;• Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;• Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;• Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Як допомогти своїй дитині налагодити взаємини в класі

Період адаптації зазвичай займає від 3-4 тижнів до 2-3 місяців.Від батьків потрібна допомога і підтримка при освоєнні нового укладу життя. Важливо бути особливо уважним до дитини і бути готовими співпрацювати з педагогами.Що відбувається в період адаптації?1. Значно підвищується навантаження на організм, особливо так зване статичне навантаження. Потреба в руховій активності залишається колишньою, а шкільні умови вимагають багато часу перебувати в сидячому, нерухомому положенні.

2. Від першокласника потрібно значно підвищити рівень уваги та розумової напруги. Мимовільне запам’ятовування в грі поступається місцем цілеспрямованому навчанню за рахунок зусиль волі.

3. Дитина потрапляє в новий для себе життєвий світ. Йому доводиться освоювати безліч правил поведінки освітньої установи, які значно відрізняються від прийнятих в родині. Особливо це складно дітям, які не відвідували дитячий сад.

4. Першокласник виявляється в новому колективі однолітків і серед незнайомих дорослих, з кожним з яких йому необхідно вибудувати відносини, знайти своє місце в групі.

Що робити батькам?

1. Серйозно поставтеся до планування режиму дня першокласника. Перш за все, він повинен бути стабільним. Важливо також простежити, щоб у дитини було достатньо рухової активності і можливості відпочити (в тому числі часу на сон не менше 11 годин). Група продовженого дня – добрий варіант для першокласника, по можливості друга половина дня повинна бути присвячена прогулянкам на свіжому повітрі, занятям спортом, спокійному відпочинку та іграм.

3. Не робіть для дитини перехід занадто різким. Дитина не може відразу перетворитися з малюка в старанного школяра. Ще весь перший рік навчання гра залишається для дитини найпотужнішим інструментом пізнання, багато знань першокласник набагато краще засвоїть саме в ігровій формі. Не забороняється і брати з собою в школу улюблену іграшку, щоб пограти на перервах.

4. Заохочуйте першокласника за будь-які успіхи в навчанні та інших сторонах шкільного життя. Учіть дитину адекватно оцінювати себе, порівнюючи свої минулі і нинішні результати. Підкреслюйте сильні сторони вашої дитини. Хваліть за конкретні досягнення, а не в цілому.

5. Активно беріть участь самі в шкільному житті. Дуже важливо розібратися в тому, як проходить шкільний день вашого першокласника, цікавитися його “новим життям”. Налагоджуйте взаємодію з учителем, тільки спільними зусиллями можливо допомогти дитині швидко освоїтися в новій ролі.

6. Допоможіть дитині розібратися зі шкільними правилами. Розкажіть, навіщо потрібне кожне з них, чому так важливо їх дотримуватися. Шкільні дзвінки, правило “піднятої руки”, звернення до педагога, правила поведінки в їдальні та багато іншого – все це ново для вашої дитини і може викликати чималий стрес.

7. Цікавлячись, як пройшов день, задавайте питання не “Що було цікавого?”, “Що тебе здивувало?”, “Що було складно?” І т.д. Важливо, щоб дитина ділився з вами своїми відкриттями, успіхами, труднощами і сумнівами, а не формальними оцінками своєї поведінки.

8. Допомагайте дитині налагодити спілкування з однокласниками. Обговорюйте складні ситуації спілкування, конфлікти, підказуйте дитині способи подружитися з іншими дітьми, діліться власним дитячим досвідом. Намагайтеся не пропускати спільних класних заходів.

9.Без серйозних причин не занижуйте авторитет вчителя в очах дитини. Пам’ятайте, що любов і повага до вчителя – один з найважливіших механізмів, які змушують добре вчитися першокласника.

10. Попрацюйте над власними почуттями та сподіваннями. Іноді батьки самі “заражають” дитину своїми тривогами щодо школи, формують напругу власними очікуваннями від дитини, причому як негативними, так і позитивними.

Фізичні покарання — не вихід!

У психологічній практиці, аналізуючи випадки дитячої «проблемності», «агресивності», «впертості», важко пригадати хоча б одну родину, яка, вирішуючи проблеми виховання, не застосовувала б фізичних покарань. Тут не йдеться про жорстоке поводження та фізичні тортури, але горезвісний куток та плескач по сідницях — явища, до­статньо широко поширені. Мами, тата, бабусі, дідусі використовують їх як дисциплінуючі методи, засоби примушення дитини робити те, що «належить». Наслідуючи дорослих, діти також звертаються до насилля як до способу досягнення власної мета. Та тільки тепер їх застосовують до молодших та слабших і, якщо дівчинка або хлопчик впевнюються в дієвості таких прийомів, то починають використовувати їх дедалі частіше. Дорослим необхідно пам’ятати, що найбільшою повагою користуються ті батьки, стосунки з якими діти оцінюють як дружні, рівноправні. Виховання, яке базується на покаранні, не може вважатися справедливим. Щоб встановити порядок та підгримувати доцільну дисципліну, зовсім не обов’язково самооцінку та провокують бажання помститися. Страх, біль, які пригнічують дитину емоційно карати, адже е шви ефективні метода впливу. Слід пам’ятати, що фізичні методи покарання принижують дитину, травмують її психіку, негативно впливають на, заважають зрозуміти власну по­ведінку та зробити правильні висновки на майбутнє. Дитина стає лякливою, захищає себе, намагаючись уникнути покарання, починає брехати.

Як правильно похвалити дитину

Чи часто ви хвалите своїх дітей?
Психологи радять, щоб чадо виросло розумним, здоровим і успішним, співати йому дифірамби треба щодня. І навіть якщо не знаєте за що, придумайте. Головне не перестаратися і навчитися вимовляти потрібні слова в потрібний момент. Передусім, похвала має бути щиріша. Іноді здається ну за що хвалити? Ну, помив син за собою чашку, ну, заправила дочка ліжко – що в цьому особливого? Проте не потрібно забувати, що усі ці елементарні з точки зору дорослого речі дитині простими не здаються. Для нього величезну працю читати по складах, вирішувати задачки, прибирати свої іграшки і так далі. Нехай це виходить у нього кострубато, але він все одно заслуговує вашого схвалення. Інакше потяг до знань випарується назавжди.
Якщо вирішите разом з дитиною зробити уроки, приступайте до цього зайняття тільки в хорошому настрої. Рівний, спокійний настрій – запорука вашої об’єктивності. І вам простіше буде розгледіти серед ряду жахливих карлючок ту саму ровненькую букву і не вилаяти своє чадо за карлючки, а звернути увагу і похвалити його саме за цю букву, що вдалася. Результат не змусить довго чекати – наступного разу рівних букв буде значно більше. У похвалі головне розрахувати правильну дозу. Якщо вихваляти дитину із приводу і без, похвала швидко знецінитися і перестане сприйматися як заохочення. Якщо малюк в чомусь талановитий, хвалити його треба обережно. Інакше перехвалений геній може зазнатися і потім йому буде дуже важко спуститися з небес на землю. Тому разом зі схваленням говорите дитині, що талант – це добре, але від нього залежить далеко не все, і треба ще багато чому вчитися. Інша крайність – недохваленность. Якщо абсолютно не хвалити дитину він виросте несмілим і невпевненим в собі. Для дитини заохочення батьків – це мірило їх любові. Тому сором’язлива, нерішуча, але талановита дитина потребує більшої порції словесного схвалення, чим малюк середніх здібностей, але упевнений в собі. Батьки часто думають: вчиться нормально, проблем не виникає, поводиться пристойно, значить, справляється і відповідає нормі. Навіщо лізти до нього з телячими ніжностями? А діти сприймають подібну політику батьків як покарання : не хвалять, означає мало постарався, недостатньо хороший. В результаті діти з шкіри геть лізуть, щоб отримати схвалення. І моральний комфорт відчувають лише в тих випадках, коли батьки нарешті висловлюють своє схвалення. Небезпека в тому, що в дорослому житті недохваленные діти домагатимуться схвалення з боку оточення усіма можливими способами. Якщо ж похвали не послідує, вони поставлять на собі клеймо: «Мене ніхто не любить». Намагайтеся при похвалі не прибігати до порівняння дитини з іншими.

Дотримуйтеся правила – кожному віку своя похвала.

Ви ж не заявлятимете однорічному карапузові: «Я отримав величезну естетичну насолоду від твоєї картини»! чи сюсюкати «Розумник»!, «Зайченя моє»! з підлітком, це не сприйматиметься як похвала. Тому намагайтеся підбирати для схвалення слова, відповідні за віком. Для того, щоб правильно говорити з підлітком, вслухайтеся в слова, які він вживає. Нехай вони вас іноді короблять, але це той, мова, яку він розуміє не лише головою, але і серцем. Тому замість чергового «Молодець»! іноді краще видати «Супер»!, «Здорово»! А малюкам цілком підійдуть фрази, типу «Ти у мене найрозумніший, мій солодший»!. А взагалі похвала приємна усім і дітям, і дорослим. Так що хвалите один одного почастіше і результати неодмінно будуть.

Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії

1. Накази, команди «Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!» У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.2. Попередження, застереження, погрози «Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»
Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.3. Мораль, повчання, проповіді «Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом. Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину «А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».
Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому». Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.
Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.
Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.
Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.5. Докази, нотації, лекції «Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…». Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.
Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?6. Обзивання, висміювання «Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!» Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».7. Випитування, розслідування, здогадування «Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш? І справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту. Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.8.Співчуття на словах, умовляння . Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.9. ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами». Як ми можемо допомогти дитині. Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми. Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно? Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.

Батькам слід пам’ятати:

1.Найкращий спосіб уникати агресивності підлітка – виявляти до нього більше уваги і ласки, яких він так потребує.
2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї.
3.Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад.
4.Не можна використовувати фізичних покарань.
5.Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності.
6.Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.
7.Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.
8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси підлітка.
9. Давайте підлітку задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні.
10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.
11. Заохочуйте підлітка до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.

Виховання без покарань

Покарання породжує страх, ви можете так налякати дитину, що в результаті вона відразу ж перестане поводитися погано. Але це лише видимість того, що покарання принесло бажаний ефект.

Уважно спостерігаючи за поведінкою дитини після покарання, ви помітите, що вона намагатиметься знайти способи, щоб звести рахунок зі своїми кривдниками. Дитина може дражнити молодших братів, сестер, або домашніх тварин, отримувати погані оцінки в школі, псувати свої або ваші речі, тікати з дому й забувати про свої домашні обов’язки. Цей перелік негативних реакцій на покарання можна продовжувати ще довго.

Караючи, ви підмінюєте внутрішній контроль дитини за своєю поведінкою необхідністю контролю з боку інших людей. Дитина стає залежною від дорослого, ладна присутність якого може викликати страх.

Покарання не робить ніякого впливу на розвиток навички відповідати за свої вчинки. Навпаки, караючи ви встановлюєте такі норми поведінки, за яких винні діти намагаються вийти сухими з води. А це в жодному разі не сприяє вдосконалюванню їхніх власних моральних принципів.

Коли ви караєте дитина стає або надто поступливою, або занадто впертою, а найчастіше й схильною до помсти. Вона зосереджується на тому, щоб звести рахунки з тим, хто її покарав, і не думає про наслідки своєї поганої поведінки, про те, який урок необхідно винести для себе.

Прямою протилежністю поведінки, контрольованої впливовою особою, є самоконтроль, заснований на ціннісних орієнтаціях самого малюка. Дитина вчиться відповідати за свої вчинки сама і поводитися так, як вважає за необхідне.

Покарання також несе в собі й інші побічні ефекти. Це заниження почуття власної гідності або поводження продиктоване почуттям страху; це змішане почуття образи; нанесеною вам людиною, на любов якої ви розраховували; це зміцнення віри в те, що діяти з позиції сили – єдиний спосіб домогтися того, чого хочеш. Крім того покарання робить дитину недовірливою і спонукає приховати свої помилки.

Чому ви вирішили покарати свого малюка? Задумайтеся, чи робите ви це зі злості, від образи, бажаючи помститися, або почуваючи свою безпорадність? Потім зупиніться, заспокойтесь і спробуйте переосмислити вашу реакцію. Запитайте себе: «Так чого ж насправді я хочу навчити свою дитину просто зараз?».

Кiлькiсть переглядiв: 433

Коментарi